СПЕЦПРОЕКТ: ХУДОЖНИКИ ЛУГАНЩИНИ
До дня міста, яке відзначається в останню неділю травня, Сєвєродонецька галерея мистецтв готує виїзні виставки по Луганській області. За традицією на них будуть представлені нові роботи сєверодонецьких митців. Серед них картини та інсталяції нашого земляка, художника Валентина Галімова. Валентин – професійний художник, художник-бунтар, якому замало площини полотна, замало 2-х вимірного простору!
— Справа в тому, що сучасне мистецтво воно вже іде не по лінії «вмієш ти малювати чи ні», сучасне мистецтво йде по лінії знайти якийсь інший ракурс, щоб висвітлити якусь тему, або якісь почуття… Інший ракурс, інші матеріали, інші форми, тобто зараз усі можливі сучасні технології залучити для найпрогресивнішої форми творчості. Вона може не всім доступна. Ну, якщо людина має доступ до усіх сучасних технологій, то ця людина може виразити найбільшу гаму якихось там складних, тонких почуттів, вражень… Або ще щось, або якихось думок, конструкцій — неважливо!
У мене, наприклад, був момент, коли мені чомусь здалося, що оце двомірне зображення, оця площина вже чомусь мене не влаштовує. І ось, коли я дійшов до цього стану, коли мене не влаштовує двомірна площина, де там щось намальовано фарбами, там іще якось — неважливо, я почав думати про те, як додати якихось сенсів за допомогою інших матеріалів. Ну, там, засобів, не знаю!І от тому моя інсталяція — це не просто якийсь там об’єкт, це картина до якої додаються якісь об’єкти, предмети, які дають враження, чи більше відчуття до цієї теми, яку ми намагаємось розкрити!
Наприклад, інсталяція «Годинник». За словами самого художника, на полотні присутнє зображення жінки в куполоподібному головному уборі з дзвіночками на тлі календаря світового часу, укладеного в циферблаті годинника. Легкий дзвін дзвіночків такого головного убору відсилає глядача до аналогії з дзвоном дзвонів, які задавали періодичність життєвих циклів поколінь предків. Циферблат відображає зміну фаз Місяця і Сонця, місяців, днів тижня, знаків Зодіаку, вказуючи на участь кожного особистісного часу у вселенському часовому Континіумі. Наявність пісочного годинника дає нам можливість фізично відчути рух часу. Циферблат на підлозі являє плавний перехід годин в роки. Щільність концентрації цифр відповідає наявності важливих подій в житті особистості а спіральне уповільнення — затиханню або меншою насиченістю доленосними подіями. Коли Ви стоїте в центрі циферблата то бачите дві свої тіні у вигляді стрілок свого біологічного годинника. На моніторі Ви бачите що Ви є центром часу і в Вас укладені його початок і його кінець.
Валентин Галімов — дуже змістовна та творчо націлена людина. За що не береться — завжди приголомшливий результат, за яким — відверта жага творчості та праці!
— Коли малюєш, малюєш, щось не виходить, не виходить — якась єрунда получається. А тоді “раз” — бачиш і вже щось таке… І коли приходить те, що називають наснага, чи ще якось, то важливо, щоб воно прийшло, коли працюєш!
Жвавий худорлявий чоловік без віку із зовнішністю кримських предків: карі очі, вольове підборіддя… Заміс південного темпераменту та української відвертості. Батько — татарин, Радік Галімов, у 80-х один з найкращих керамістів регіону. Мати — українка, Тетяна Галімова, майстер-лялькар, знана вишивальниця. Її авторські рушники сповнені особливим колоритом рідної землі!
— Коли ж я був малий, мене батько водив у майстерню. Ми там намагалися ліпити якісь там маленькі горщики, тарілочки, ще щось… Суворі умови були у той майстерні. Треба було у холодному, у мокрому цілий день сидіти. Я ходив у школу, у художню школу і якісь інші вподобання у мене були. То було дуже рідке явище, коли я ходив у майстерню до батька. Окрім того, що ходив, просто бачив, як вони там працюють, що роблять. Щоб я ще встигав сідати за той верстат, ну, то так поодинокі випадки. Хоча, я думаю, я все дитинство робив пластиліном усілякі там моделі, конструював. Батьки, навіть, думали, що я буду архітектором. Там якісь будиночки, майстрував з пластиліну, щось таке. Але потім пішло навчання, пішло більш на малювання, живопис. Ну, батька вже давно нема. А мати в мене завжди була єдина, найсильніша допомога з усіх боків. Тобто не має ніяких непорозумінь на цю тему. Це у нас, як фундамент, мати.
Валентин Галімов — невтомний шукач справжніх скарбів — різноманітних форм та жанрів сучасного мистецтва. Він — несамовитий “алхімік” в пошуках квінтесенціїї того, що існувало в образотворчому мистецтві та народжується
експериментами з кольором, фактурою, світлом та тінню, навіть звуком!
Валентин, як митець, відтворюючі сьогодення, відкриває майбутнє — вібрує у часі, вібрує разом з часом!
Його персональна виставка живопису мала інтригуючу назву “Живий час”. Глядач у прямому сенсі проходив крізь портал часу, завдяки інсталяціям
“Портрет іспанця”, “Сходини часу”. А початок майстра живопису був таким:
— Якщо почати з Луганського училища, то це були, може, найкращі роки з навчання саме на художника, так. Це були найкращі роки, бо там була дуже тепла атмосфера така. Саме серед викладачів, які по фаху — живопис. Це малюнок, мистецтво, історія, — це було дуже цікаво. Потім я пішов до Ленінградської Академії мистецтв. Це була епопея з двох чи трьох років, це вже після армії. І там я зіткнувся з тим, що там була система, що там кожний виживає, як хоче. Тоді мені стало нудно на третьому курсі, і я поїхав в Іспанію. Спробував вчитися у Мадриді. Ну, у Мадриді ми з товаришем навчались як вільні слухачі. Після 5 років Луганського училища муштри і тоді після трьох років муштри академічної у Ленінграді. (Муштра не тому, що нас там щось змушували, а тому, що ми усвідомлювали, що треба вчитися, щоб чогось досягти.) І от після восьми років такої серйозної школи потрапити в … як це? … школу «Витончених мистецтв», як воно називається в Мадриді. Туди приходять люди після, ну, як у нас після 9-го-10-го класу. Щось починають, якісь там свої творчі пошуки там, ну, не знаю… вправи. Ми просто на третій, четвертий вже сеанс зібрали вже навколо себе отакий натовп студентів, які стояли і дивилися, що ми з Володею робили з аквареллю, чи олівцем. І ми тоді вже за декілька місяців сиділи там з професором чай пили. І я там показував свої роботи, розказував про своє життя, виставки. Загалом, цікавий був час. І там цікаво було не лише в Академії в цій навчатись. А ще й тим, що ми там знайомилися з іншим світом, з людьми, як вони живуть. Бо ми поїхали не в якісь там російськомовні, чи україномовні родини. Ми поїхали просто в «білий світ», без нічого! І, якось так там зрослося, що ми потрапили в іспанське середовище. І ми змушені були розмовляти. Бо, якщо ти не розмовляєш тою мовою, то ти нічого — ні в магазин сходити, ні людині сказати, там: «Закрий двері» – Чи «постав склянку», — нічого не можеш. То доводилось так напружуватись. І, загалом, заговорили там за пів року. І от спілкувалися з іспанцями, і у нас там з’явилися знайомі зі світу мистецтва. І вони дуже багато розповідали. У нас же як?Виходить, що у цьому СНГ-просторі була законсервована система. Оце «совєтський реалізм». Ну, за винятком отих «бульдозерних виставок» московських. Тобто, ніяке інше мистецтво не пробивалося! А там же нам просто відчинилося, там… весь широкий світ всього мистецтва! Загалом, було дуже цікаво!
Ще одна цікава інсталяція — «Портрет Іспанця». Портрет молодого чоловіка на фоні центральної площі одного з міст Іспанії. У ролі рами вішалка з сіней радянського періоду, яка є умовним порталом переходу в інший цивілізаційний вимір. На кам’яному продовженні площі, яке виходить з картини до глядача, можна побачити залишені при від’їзді речі: кільце від ключів, старий годинник, який зупинився, поставивши крапку у течії минулого часу, інші речі з вжитку, залишені як непотріб. На вішалці також висять залишені речі. Закінчують конструкцію гострі криві труби у вигляді ніг, на яких невпевнено стоїть споживач радянських комунальних послуг, який вагається.
На полотні зображена площа, на якій відсутні люди, що підкреслює самотність і порожність навколо людини у чужій країні. Незатишність, яку він відчуває, передає також і його знаходження у куті картини в напрямку до краю. Він підсвідомо намагається вийти.
Внутрішній його стан можна зрозуміти, кинувши погляд в написані його рукою рядки на двох аркушах паперу, що лежать на кам’яному столику.
Якщо Валентин у процесі творчого задуму, а ти поруч — з’являється відчуття справжнього творчого драйву! Для тебе відкривається людина, якій під силу змінювати реальність: безстрашною думкою, креативною ідеєю, нестандартним образом! Лише мить — і ти в епіцентрі інших світів! Уявіть: ми серед людей фантазійно-яскравого міста, які живуть на полях величезного… капелюха. Але належить він не велетню, а справжній леді у футуристичному стилі. Монументальний розпис художника Валентина Галімова “оселив” її на фасаді Сєвєродонецької галереї мистецтв. І з того часу вона — прекрасна МУЗА всіх митців міста!
Хто ж він Валентин Галімов?! Той, хто віртуозно володіє школою академічного живопису? Той, хто вільно експерементує у просторі сучасного мистецтва? Той, хто талановито та відверто фіксує “Живий час” у полотнах, інсталяціях, піснях!
Спеціально для радіо «Пульс» Наталія Іванова
